знак

(давньорус. < грец. < санскр. — знати)

Предмет, який виступає у сприйнятті людини представником іншого або відносин. Уявлення, яке зливається у свідомості із значенням знака, стає символом. Знак має двоїсту суть: він матеріальний і одночасно є носієм нематеріального змісту, тому кожне зображення можна розглядати як знак, аналізуючи його вираз і зміст. За теорією семіотики вони бувають іконічні (схожі на те, що виражають), конвенціональні (зовнішньо несхожі з планом змісту) та індексальні (за формою асоціюються зі змістом). Першими є технічно точні, натуралістичні зображення, до них відносять ієрогліфи, петрогліфи, ними компонують емблеми. Про значення конвенціональних (лат. — згода) знаків домовляються, їхній зміст закріплюється історичною традицією (наприклад, букви, цифри). Чимало знак у мистецтві тяжіє до індексального (лат. — покажчик) типа. Так, коло вважається знак сонця, хрест — вогню, хвиля — води, трикутник — жіночого лона, зиґзаґ — блискавки. У кожному історичному типі мистецтва виникає своя знаковість, проявляються свої тенденції символізму. Це ж характерно для видів. В архітектурі, дизайні, прикладному мистецтві панує конвенціональність, живопису притаманний іконічний характер, графіку, через умовність зображальних засобів, можна назвати індексальним мистецтвом.